Чим зайнятися з дитиною під час карантину?

 

Поради психолога для батьків майбутніх першокласників

Що таке «Психологічна готовність до навчання у школі?»

Чи віддавати дитину майбутньої осені до школи, чи ще рік почекати з початком навчання? Багатьох батьків шестирічок і, навіть тих, кому ще немає шести, хвилює це питання. Заклопотаність батьків зрозуміла: адже від того наскільки успішним буде початок шкільного навчання, залежить успішність дитини в наступні роки, її ставлення до школи, навчання і, в кінцевому результаті, благополуччя в її шкільному та дорослому житті.

Віднині кожна дитина, яка досягла 6 років, має гарантоване місце у школі. Лише батьки вирішують, віддавати сина або доньку на навчання в 6 років чи почекати до семи. Варто розуміти— це не питання зручності. Що як дитина ще не здатна витримувати шкільне навантаження? Який рівень готовності до школи майбутнього першокласника? І як цей рівень виявити?

Спробуємо розібратися, на що звертати увагу батькам, щоб зрозуміти, чи дитина готова до шкільного навчання, а також, що вони можуть зробити для допомоги у формуванні належних якостей.

Під психологічною готовністю до шкільного навчання розуміють необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для засвоєння шкільної програми в умовах навчання в колективі однолітків. Психологічна готовність до школи – це комплексний показник, що дозволяє прогнозувати успішність чи неуспішність навчання першокласника.

Психологічна готовність до школи включає в себе такі параметри психічного розвитку:
Інтелектуальна готовність	Фізіологічна готовність мозку до навчання
Вольова готовність	Здатність робити щось всупереч складнощам
Соціальна готовність	Навички спілкування з іншими
Мотиваційна готовність	«Навіщо мені школа?»
Фізичне дозрівання	Готовність тіла до навчання

 

Чинники інтелектуальної готовності дитини до школи

Зазвичай батьки дбають про навчальні навички дитини:

• письмо
• рахунок
• читання
• загальний розвиток

Але насправді для навчання важливо дещо інше – дозрівання певних відділів головного мозку, які відповідають за формування цих навичок.

Навичка ще може бути не сформована, проте все готово до формування. Іншими словами, дитина може не вміти розв’язувати приклади, але мати уявлення про число, числовий ряд, співвідносити за кількістю, порівнювати, вміти робити висновки і бути зацікавленою. Така дитина швидко навчиться розв’язувати приклади.

Потрібно дивитись на здатність дитини робити висновки, уважно слухати й чути, ставити запитання, якщо не все зрозуміло; на розвиток її пам’яті, уваги, уяви.

Що можуть зробити батьки для сприяння формуванню інтелектуальної готовності дитини:

• Давати адекватне інтелектуальне навантаження – розмовляти на різні теми, обговорювати події та враження, дозволяти самостійно вирішувати в непринципових ситуаціях і знаходити рішення ігрових або життєвих завдань.
• Забезпечити відвідування дитиною занять для майбутніх першокласників у школі.
• Не перевантажувати дитину навчанням до початку навчання шкільного, адже це прямий шлях до пригнічення пізнавального інтересу.

Чинники вольової готовності дитини до школи

Якщо ж пізнавальний інтерес збережено, то вольових зусиль для навчання дитині знадобиться набагато менше. Вольова готовність до школи – це здатність дитини «примусити» себе робити щось, що не викликає великого інтересу чи негайного задоволення. Воля також відповідальна за можливість дитини всидіти за партою упродовж уроку. Наприклад, якщо дитина здатна мінімум 20 хвилин захоплено дивитися та слухати виставу, розповідь, виступ, вона готова до сприйняття інформації на уроках. Якщо ж ні, то вона просто знудиться в школі.

Якщо вольова сфера недостатньо сформована, то починати процес навчання неймовірно важко для всіх.

Що можуть зробити батьки для допомоги дитині:

• тренувати в дитини вміння чекати (витримувати чергу в крамниці, почекати до дня народження і тільки тоді отримати подарунок, почекати маму, коли вона зайнята тощо);
• створювати ситуації, де для досягнення результату потрібно багато витримки та зусиль, і якісно хвалити дитину за її перемоги.

Чинники мотиваційної готовності дитини до школи

Мотиваційна готовність виявляється у відношенні дитини до школи, до навчання, до вчителя і до самого себе. У дітей має бути позитивна мотивація до навчання в школі. (Мотивація – це внутрішня спонука щось робити. )

Мотиваційна готовність дуже важлива складова, хоча часто здається другорядним чинником. Але уявіть собі, як навчати дитину, яка абсолютно цього не хоче? ! Або, не маючи уявлення про реальну школу, дитина думає, що це щось на кшталт розважального центру. Тоді вона буде неабияк розчарована.

На співбесіді діти часто кажуть, що хочуть до школи, щоб учитися. Зазвичай, вони просто повторюють слова дорослих. Нормально, якщо перший час дитина йде до школи за приємними емоціями, спілкуванням, а саме пізнавальний інтерес проявляється у неї згодом у разі правильно організованого процесу навчання.

Визначити мотивацію дитини щодо навчання можна за допомогою вправ – ігор. В кімнаті, де виставлені іграшки, дитині пропонуєте їх роздивитися. Потім сідаєте разом з дитиною і читаєте казку, яку раніше не читали. На найцікавішому місці зупиняєтесь і запитуєте, що хоче дитина: слухати казку далі чи гратися іграшками. Висновок такий: якщо дитина хоче йти гратися – у неї переважає ігровий мотив. Діти з пізнавальним інтересом хочуть слухати казку далі.

Отже мотиваційна готовність – це бажання дитини прийняти нову для неї соціальну роль. Для цього важливо, щоб школа подобалась своєю головною метою – навчанням.

Найкраща мотивація першокласника: у школі цікаво, а те, що вивчаєш там, — корисно.

Що можуть зробити батьки для допомоги дитині:

• Покажіть дитині, що таке школа: дивіться фільми, сходіть до школи, в якій навчалися ви самі, але оптимально – прогуляйтесь із дитиною школою, в якій вона буде навчатися.
• Формуванню мотиваційної готовності сприяють різноманітні ігри, де активізуються знання дітей про школу. Наприклад: «Збери портфель», «Я йду до школи», «Що у Незнайка в портфелі».
• Намагайтеся уникати власних негативних відгуків про школу, сучасну систему освіти тощо. Дозвольте дитині сформувати власне ставлення.

Чинники соціальної готовності дитини до школи

Соціальна готовність означає, що дитина вміє спілкуватися з дорослими та дітьми адекватно ситуації. Тобто, з однолітками спілкування виглядатиме інакше, ніж із малознайомим дорослим.

Якщо дитина не вміє знайомитися, гратися і вливатися в нові колективи, варто ще до школи навчити її цього. Майбутній першокласник має вміти просити про допомогу і пояснювати свої потреби. Також важливе вміння слухати і не перебивати.

Ще одним важливим критерієм готовності дитини до школи є її готовність дотримуватись певних меж, обмежень. Якщо вона добре жила з межами в дитсадку, у школі їй буде легше. Межі – це безпека дитини. На червоне світло не можна йти не тому, що так хоче мама, а тому що це небезпечно. Водночас, це певне обмеження її волі, свободи, діяльності, і дитина, яка вміє їх витримувати в сім’ї, підкорятиметься їм і в школі. Дотримування меж – це як дотримування правил дорожнього руху: якщо їх порушувати, будуть санкції, штрафи. Такі дії зменшують тривогу в дитини, адже вона вчиться розуміти наслідки своїх вчинків.

З дотриманням меж відбувається формування відповідальності за свої вчинки і слова. Дитина у цьому віці здатна в певних випадках оцінити себе, що вона робить добре, а що – ні. І це є теж критерієм готовності до школи.

Однією з ключових ознак готовності дитини до школи є, також, розвиток навичок самообслуговування: самому умитися, почистити зуби, одягтися, взутися, прибрати іграшки, скласти свої речі, помити тарілку після себе, набрати води з крану. Деякі діти у 6 років вміють також застеляти та розстеляти ліжко.

Якщо дитина прагне до самостійності, це свідчить про те, що вона готова до автономії, готова бути певний час без батьківської опіки. Така дитина не почуватиметься в класі безпорадною і не проситиметься додому раніше відведеного часу.

Якщо дитина відвідувала дитячий садок хоча б упродовж року (а дитина, яка часто хворіє – упродовж двох років), то ймовірніше, соціальна готовність буде сформована. Якщо ж ні, то:

• Батькам бажано простежити, чи має дитина досить досвіду спілкування з малознайомими людьми у різних ситуаціях.
• Також до початку шкільного навчання добре вирішити питання сепарації, відокремлення від батьків.
• Пам’ятати, що будь-яка дитина адаптується до нового соціального середовища легко, якщо в неї адекватно сформована прив’язаність до батьків.

Чинники фізичної готовності до школи

І, нарешті, про фізичну готовність до школи. Парадоксально, скільки малечі не готові до школи саме фізично, тоді як навчання із 6 років запроваджувалося спочатку саме через акселерацію (пришвидшене дозрівання) дітей.

При оцінюванні фізичної готовності, передусім, дивимося на сформованість скелету. Приблизно в 7 років у фізичному розвитку дитини відбувається перехід на «новий рівень». Ми можемо спостерігати, що її руки стають пропорційно довшими щодо тулуба, з’являється талія, стають більш помітними колінні суглоби, активно йде заміна зубів.

Філіппінський тест — один з головних критеріїв «шкільної зрілості». Потрібно попросити сина чи доньку доторкнутися правою рукою до лівого вуха, провівши руку над головою. Результат досить точно відображає ступінь зрілості організму.

Другий тест — на координацію рухів. Дитині треба одночасно правою рукою погладити себе по голові, а лівою — поплескати по животу. Фізіологічна зрілість — важлива, і цей показник не обдуриш. Організм повинен бути готовий витримувати певні розумові та фізичні навантаження. А якщо цього ще немає, дитині доведеться в школі працювати на межі перевтоми.

Що можуть зробити батьки:

• Давати дитині адекватні фізичні навантаження: спортивна секція або багато рухливих ігор із батьками або дітьми.
• Простежити, що всі навички самообслуговування сформовані.

Топ-12 ознак готовності дитини до школи

Дитина готова до школи, якщо:

1. Її багато що цікавить, вона ставить запитання.
2. Любить робити щось, може зайняти себе сама.
3. Їй цікаво пізнавати нове.
4. Вона робить висновки й умовиводи.
5. Вона просить читати їй книжки й уважно слухає їх.
6. Може спокійно почекати деякий час.
7. Може цілеспрямовано йти до своєї мети.
8. Дитину цікавить школа, вона хоче піти туди.
9. Дитина легко встановлює контакт і нормально спілкується з іншими людьми.
10. Грає в ігри за правилами, дотримується встановлених правил.
11. Досить фізично розвинена, спритна.
12. Має повністю сформовані навички самообслуговування.

Дитина не готова до школи, якщо:

1. Має серйозні логопедичні проблеми, які не розв’язали раніше (рекомендується консультація логопеда).
2. Дитина часто хворіє (шкільне навчання бажано починати ближче до 7 років).
3. Дитина завжди надає перевагу грі, навчальна діяльність її зовсім не приваблює.
4. Психічні процеси (пам’ять, увага, мислення, вольові якості) не сформовані досить, щоби дитина могла витримувати навчальне навантаження (потрібне додаткове обстеження, з’ясування причин).
5. Дитина має проблемну поведінку – агресивна, занадто тривожна, не дотримується правил поведінки тощо (рекомендується консультація психолога).
6. Будь-які хронічні захворювання, стреси ( госпіталізації дитини, втрата близьких) у дошкільному віці – це привід подумати про початок шкільного навчання ближче до 7 років.

За допомогою фахівців і за підтримки батьків дитина впорається з труднощами та після дошкільної підготовки буде готова сісти за парту, задоволена та зацікавлена у навчанні.

Чи готові до школи батьки?

А чи готові психологічно батьки до того, що їхня дитина (не рідко єдина! ) йде до школи? Чи готові вони до зміни її соціального статусу? Трапляється, що ні, бо є страх. Страх, що дитина погано вчитиметься, її ображатимуть, або ж вона ображатиме інших, не витримає шкільного навантаження тощо. Або є друга дитина, яка ще ходить у садок і піде у школу через рік – тоді можна одночасно відводити в школу обох. Тут потрібно обирати, що важливіше. І кожен вибір має ціну. Важливо, щоб дитина не постраждала від цього вибору і могла реалізувати своє право на навчання.

Критеріями психологічної готовності батьків до школи можуть бути:

• готовність своєчасно розстатися з дитиною;
• відкритість до своїх почуттів та, за потреби, готовність звертатися по допомогу;
• готовність співпрацювати з учителями, адміністрацією школи, іншими батьками на користь дитини й брати на себе відповідальність за всі наслідки цієї співпраці;
• готовність вирішувати труднощі, конфліктні ситуації не так, щоб “моє було зверху”, а через співпрацю, домовленість;
• відчуття та віра в те, що дитина впорається з новою роллю, готовність підтримати її, коли їй страшно і важко.

Як полегшити дитині адаптацію до школи

• Розповісти про свій позитивний досвід школярства, показати перші шкільні фотографії.
• Не боятися називати емоції та хвилювання: свої і дитини.
• Сприяти формуванню довірливих стосунків з учителем.

Варто розповісти дитині, що навчання корисне: розкажіть, наприклад, як вивчали на географії країни, які потім побачили під час подорожей, як навчилися розмовляти іноземною мовою, і як це допомогло спілкуватися, як опанували цікаві спортивні ігри тощо. У школі обов’язково з’являться нові друзі, з якими весело проводити час.

Водночас, не варто не казати дитині про можливі труднощі, бо тоді школа виглядатиме ідеальним місцем. Пообіцяйте дитині свою підтримку, якщо виникатимуть проблеми.

Нову роль засвоїти нелегко, бо це щось невідоме, а невідоме викликає напругу, насторожує. Тому краще новою роллю не лякати (“от підеш до школи, і буде тобі лихо: вчитимешся з ранку до ночі, там тебе сваритимуть…”), а знайти в ній щось цікаве, те, що сподобається дитині, викличе у неї інтерес. Якщо дитина дуже переймається, що не впорається з новою роллю, варто сказати їй, що хвилюватися – це нормально.